Турецькі троянди Halfeti неймовірно рідкісні. Вони вирощуються так само, як і звичайні троянди, але їх незвичайне забарвлення ставить їх на окреме місце серед цих квітів. Вони зовсім чорні, і виглядають так, ніби на них розпорошили з балончика чорну фарбу. Але це їх справжній природний колір.

Ці вражаючі уяву квіти могли б стати непоганим реквізитом у фільмах про відьом або чорну магію. Є щось, що зачаровує в їх зловісному образі. І хоча на перший погляд вони здаються зовсім чорними, насправді це темно-темно-червоний колір. І ростуть вони тільки влітку і тільки в одному крихітному турецькому селі Альфеті.

Завдяки унікальним умовам - грунту і рівню pH фактора грунтової води, яка просочується з річки Євфрат, троянди і отримують цей диявольський відтінок. Навесні вони ще темно -червоні, а влітку набувають свого диявольського відтінку. Місцеві жителі насолоджуються суперечливістю цих квітів. Вони вважають, що ці троянди як символи таємниці, надії і пристрасті, так ... Читати далі »

Братовбивство, що сталося в 1894 році в сім’ї селянина Жижияна з с. Димка, викликало в письменниці багато роздумів і не одразу було нею осмислене. На 1895 дік, коли О. Кобилянська повідомляла Фр. Ржегоржа, що розпочала «довшу повість з нашого народного життя писати», чіткого уявлення про цей твір у неї ще не було. Не було його і в 1898 році, коли після трирічної перерви вона знову взялася до роботи над цією темою, створивши нарис «На полях». Тут, як відомо, про злочин молодшого сина Сави не згадується, а говориться про те, як батьки, що невтомною працею «доробилися землі», достатку, тужать, що старшого працьовитого сина забирають до війська і не буде кому обробляти землю, яка вимагає міцних молодих рук. «Похмура й невмолима» праця «від сірого ранку до пізньої ночі» забрала вже у батьків «силу, здоров я, молодість, навіть і ту одробину охоти до життя» (І, 540). На поміч молодшого сина вони не сподівалися, бо він був байдужим до землі і «оминав працю». У нарисі «На полях» центр ваги пере ... Читати далі »

Колись, ще за сивої давнини, небо висіло над землею низько-низько. А на ньому не було ні місяця, ні зірок. Звідки ж вони взялися?
У маленькій хатині край села жила собі дівчина Марія з матір’ю. Були вони дуже бідні, та Марія мала золотий гребінець і золоте намисто. Ці оздоби подарувала їй мати, а матері — її мати. Марія тішилася гребінцем і намистом, заколювала волосся гребінцем, дивилася на своє відображення.
Якось Марія сиділа біля струмочка, коли це кличе мати:
— Маріє! Треба б пшона натовкти.
— Зараз, — відповідає дочка, а сама навіть не ворухнеться.
— Маріє, чого ти баришся? — знову мати. — Час уже обід варити.
— Та зараз.
Проте сидить, як і сиділа, й милується оздобами.
— Маріє! Я тобі загадала пшона натовкти! Скільки разів повторювати? — сердито мовила мати.
Дівчина підвелася неохоче, поволі рушила до ступи. Насипала проса в ступу і почала його товкти. Невдовзі стомилася і спітніла від роботи. В неї промайнула думка: ... Читати далі »